Про дискусію

  Дискусією (латинською „diskussio” – розгляд) називають метод, який ґрунтується на обміні думками, демократичного суспільства: люди повинні спілкуватися і розуміти один одного, незважаючи на розбіжності в думках.

         Сучасна педагогічна наука визнає велику освітню і виховну цінність дискусії, яка сприяє глибокому розумінню проблеми, формуванню самостійної позиції, оперуванню аргументами, розвитку критичного мислення. У ході дискусії виробляється вміння зважати на думки інших, краще розуміти їх, визнавати доречні аргументи, а також будувати власний погляд на світ.

        У той же час існують різні погляди щодо функцій дискусії. Дехто з фахівців відносить дискусію до методів навчання, інші вважають її різновидом ігрових форм роботи, співпраці з дітьми.    

        Дискусія  виступає  в  освітньому  процесі  як  метод

засвоєння   та   закріплення   знань,   я          Умінням дискутувати важливо оволодіти кожному, оскільки воно пов’язане з природою к   метод   розвитку творчих здібностей і особистісних якостей дитини.

        У практиці проведення дискусій використовуються різні технології опрацювання питань та  варіанти організації обміну думками між учасниками.  

Відмінності діалогу і дебатів

Діалог	Дебати
Спосіб встановлення відносинспів-робітництва двох чи більше сторін, їхньої конструктивної взаємодії	Форма, спеціально призначена для протистояння двох сторін, кожна з яких намагається довести  неправоту іншої
Мета - досягнення порозуміння	Мета - перемога
Одна зі сторін вислуховує іншу (інші) з метою її розуміння  тадосягнення порозуміння	Кожна зі сторін слухає  іншу з метою знайти хиби  у її позиціі,  щоб відбити її доказисвоїми аргументами
Розширює  і по можливостізмінює точку зору учасників	Кожний учасник робить усе длязміц-нення власної позиції і залучення нових прихильників. Покликані зміцнити точки зору учасників
Сприяє  переосмисленню припущень	Захищають припущення як істину
Стимулює самоаналіз власної позиції	Викликають критику протилежної сторони
Надає можливість досягнення кращо-го рішення у порівнянні з первісним	Кожний учасник одстоює  власну позицію як краще рішення, виключаючи можливість інших рішень
Створює відносини відкритості: виз-нання помилок і  готовність до змін	Створюють відносини закритості, переконаності у власній правоті
Одна зі сторін приймає пропозиції іншої, переконуючись, що їх реалі-зація сприятиме покращенню, а не погіршенню чи руйнуванню  ситуації, життя тощо	Кожна з сторін вважає своє бачення проблеми найкращим і захищає його, доводячи власну правоту
Схвалюється тимчасова відмова від захисту власної позиції	Зобов’язують рішучевідстоювати власні переконання
Учасники шукають у кожній позиції спільне для досягнення згоди	Робиться наголос на виявленніочевидних  відмінностей
Кожна зі сторін шукає сильні  моменти у позиції іншої	Кожна зі сторін шукає хиби та слабкі місця в позиції, аргументах іншої
Передбачає  повагу до іншої людини та пошук компромісів	Передбачаютьє відбиття позиції  протилежної сторонибез урахування будь-яких почуттів чи стосунків
Завжди залишається відкритимдля продовження	Передбачають підбиття підсумків

Хочемо зауважити, що, на нашу думку, у роботі з дітьми доцільніше використовувати діалог ніж дебати.        

Загальні вимоги до проведення дискусії й підтримки атмосфери зацікавленості та співробітництва

1.     Чітко визначається тема дискусії.

2.     Учасники дискусії розташовуються так, щоб  бачити  один одного.

3.     Створюється атмосфера співробітництва та взаємної підтримки, яка дозволяє дітям  вільно висловлювати свої думки.

4.     Підбиваються підсумки як під час проведення, так і наприкінці дискусії; увага акцентується на головних моментах.

5.     Ведеться постійне спостереження за реакцією аудиторії, щоб визначити, наскільки учасники розуміють предмет обговорення.

 Критерії оцінювання ефективності дискусії

1.     Аргументованість виступів.

2.     Глибина знань проблеми, різнобічність

     обговорення питань.

3.     Активність.

4.     Культура дискутування.

Правила проведення дискусії

   1. Слід спостерігати за жестами й мімікою слухачів (виразом обличчя, рухами тощо), залучати до дискусії якомога більше учасників групи.

   2. Обґрунтування фактичних даних та інформації, що    містяться у виступах, має бути неодмінною умовою для учасників дискусії.   

3. Потрібно  заохочувати  учасників  дискусії  до виявлення своїх почуттів і ставлення, однак при цьому необхідно, щоб думки підтверджувалися конкретними фактами.

   4. Варто періодично зупиняти дискусію, аби пояснити визначення та припущення.

   5. Досягнувши певного розуміння теоретичного мате-ріалу, необхідно, щоб учасники знайшли приклади з  власного досвіду, які підтверджують чи спростовують ці питання.

   6. Слід дотримуватися порядку і послідовності висту- пів.  Для цього треба надавати слово пасивним учасникам дискусії, а надмірно активних просити почекати, доки висловлять свою думку інші, замість того, щоб знову висувати свої пропозиції.

   7. Слід перевірити, чому  деякі  учасники уникають участі в дискусії, тоді як інші задовольняють своє прагнення до влади, бажання бути лідерами дискусії.

   8. Усвідомлюючи характер і види лідерства у групі, необхідно залишатися об'єктивним, коли учасники дискусії сперечаються за право першості.           

  9. Слід уважно вислуховувати всіх  учасників дискусії та поважати їхню точку зору. 

 10. Дискусією треба керувати – дотримуватися плану, періодично пояснювати чи наново формулювати незрозумілі питання. Варто ставити запитання, які підштовхують    вперед,  і,  нарешті,   наголошувати   на

моментах, у яких дійшли згоди, визнаючи розбіжності у поглядах, заохочувати до подальших роздумів про предмет дискусії. „Золоті правила” ведення дискусії

1. „Правило толерантності” -  виявляй терпимість до    

    думок, поведінки, слів інших людей.

2. „Правило активного слухання” -  слухай уважно і не

    перебивай інших.

3. „Правило чіткості” -  чітко висловлюй свої думки. 

    Не змінюй тему дискусії.

4. „Правило регламенту” -  відповідно до  умов дискусії,

    говори 10, 5, 2 чи 1 хв.

Види дискусії за принципом проведення

•  Регламентовані або структуровані дискусії

Особливістю цієї форми є чітка визначеність плану, структури і регламенту обговорення. На обговорення виноситься конкретна проблема або проблемне питання.                     •  Дискусії ігрового моделювання

Між учасниками розподіляються певні соціальні, правові, історичні, літературні ролі, враховуючи які,  підлітки розв’язують поставлені проблеми. Така організація дискусії надає можливість застосувати метод „занурення” в епоху, у  твір тощо.

•  Проектні дискусії

Їх методичним змістом є надання учасникам можливості запропонувати різні варіанти розв’язання поставленої проблеми. Кожна група готує свій варіант, що обговорюється під час заходу.

Засоби активізації учасників дискусії

1.     Простий виклад сутності проблеми.

2.     Ефектне формулювання проблеми                  (звуження проблеми до особисто значущого питання, сформульованого у вигляді дилеми).  

3.     Демонстрація аудіовізуального ряду.

4.     Читання уривків з художніх чи публіцистичних творів.

5.     Короткий переказ легенд, казок, притч, що мають філософський зміст.

6.     Цитування афоризмів.

7.     Аналіз прислів’я, приказки.

8.     Розповідь про конкретні факти, події, життєві ситуації, що стосуються теми.

9.     Мікродослідження (проведення експрес-опитування, анкетування).

10. Застосування елементів психолого-педагогічного тренінгу.

11. Інсценування проблеми.

  

Засоби упорядкування дискусії

        1. Голоси.

        Кожному учаснику видається декілька карток-голосів. Одна картка – одне висловлювання. Висловився – віддав картку ведучому.

        2. Картки-сигнали.  

        Для кожного з учасників дискусії готується набір карток-сигналів: зелена – згода з тим, хто виступає; чер-вона – незгода з тим, хто виступає; зі знаком питання – бажання поставити запитання; зі знаком оклику – бажання висловитися самому.

       3. Мікрофон (жезл оратора).

        Говорити може лише той учасник, який тримає у руці мікрофон (жезл оратора) – маленьку іграшку, паличку тощо. Після виступу жезл передається наступному оратору.         

       4. Карусель.

         Учасники висловлюють свої думки  у тій послідовності, як вони сидять. Якщо наступний не має чого сказати, то промовляє „Пропускаю” і передає слово  сусіду.

       

       Дискусійна гойдалка

       Суть цієї цікавої форми – в імітації гойдалки, яку розгойдують два партнери, по черзі штовхаючи дошку; чим сильніший поштовх, тим вища її амплітуда. 

       Партнерами стають дві групи дітей, розташованих одна проти одної. Після того, як питання запропонують для обговорення, вони по черзі висловлюють судження з конкретного питання – „гойдалка” починає свій рух.

       Схвалюючи, корегуючи, спрямовуючи, уточнюючи висловлювання читачів, бібліотекар підтримує хід „дискусійної гойдалки” доти, доки йому не здасться, що їхні сили вичерпано. Він зупиняє ”гойдалку”: „Довго гойдатись не слід – голова запаморочиться!” – підбиває підсумок дискусії.

        Ведучий задає ритм розмові, підтримує ігровий елемент, іноді коментує хід дискусії, заохочуючи учасників. Він також сприяє збереженню „високої позиції”, стежачи, щоб „гойдалка” не „стояла”, а підій- малась щодо обмірковування сутності явищ життя.              

        Тривалість   „дискусійної   гойдалки”   визначається віком та інтелектуальною підготовленістю дітей і       досвідом колективних роздумів.  Діти 5-6 класів активні під час „дискусійної гойдалки”, але їхні „поштовхи” короткі та слабкі: вони висловлюють неповні судження, погано формулюють думку. Старшокласники неквапливі і не намагаються сказати будь-що-будь – „підштовхнути дошку”, але їхні судження цікаві, глибокі, непередбачені, а тому „гойдалка” підлітає „високо”, і „польоти” її тривалі.

       Якщо обговорюване питання занадто складне, можна надати „гойдалці” альтернативного характеру: партнери „справа”, припустимо, свідомо щось стверджують, а партнери „зліва” – заперечують. Наприклад: „Я не боюся говорити правду, тому що...” – починає одна сторона; „А я боюся говорити правду, тому що...” – відповідає друга сторона. Або: „Етикет потрібен у житті людини, тому що...” і „Етикет зовсім не потрібен людині, тому що...”.         

     

 Подіум-дискусія

      Подіум-дискусія дозволяє на рівних умовах проводити обговорення  питання між партнерами.

• Питання, винесене  на  обговорення,  не  повинне  мати

   однозначної відповіді.

• Дійові особи:   ведучий,   2  прибічники   протилежних    точок зору, незалежні експерти.

• Кожному учаснику  надається право поставити питання   опонентам,  експертам,  а  також   вільний  „мікрофон”,   щоб висловити свою думку.

• Головна умова  –  жеребкування  опонентів  –  дозволяє  висловити  свою  думку  без  страху.  Важливим  у  цих  ролях  є  не своя думка, а  вміння  шукати аргументи та відстоювати  навіть  ту  точку  зору,  з  якою  не згоден.   

   Один опонент відстоює позицією „ТАК”, відповідаючи на поставлене запитання, інший – „НІ”. Ролі обираються  не  за  бажанням,  а  дістаються  за  жеребкуванням, коли    навіть    однодумці    погоджуються    на    роль опонентів. На   підготовку  захисту   своєї  точки   зору   відводиться декілька днів.

• Підсумки   дискусії   підбивають   незалежні  експерти.

   Роль  експертів  надається фахівцям з обговорюваного  питання. 

Додатки

Умови успішного проведення дискусії

Тест

·        Чи правильно визначено розмір дискусійної групи?

·        Чи володіють учасники дискусії якимись знаннями з теми для обговорення?

·        Чи всім учасникам обговорення видно один одного?

  Підготовка ведучих

●   Чи чітко визначена мета?

●   Чи володіє ведучий стратегією, яка сприятиме    

навчанню учасників у ході дискусії?                                          

 Вступна частина

●   Чи можна вважати вступну частину цікавою,

    такою, що створює мотивацію в учасників дискусії?

●   Чи ставиться ведучий до теми дискусії з  

     натхненням?

●   Чи досить чітко сформульована тема дискусії?

              Основна частина дискусії

●   Чи вдається ведучому утримувати дискусію в

     руслі теми обговорення?

●   Чи сприяє він тому, щоб усі брали участь у    дискусії?

●   Чи перебувають під контролем ведучого ситуації, 

     коли дискусія відхиляється від головної теми?

       ●   Чи наголошує ведучий на позитивному внеску

          учасників дискусії? ●   Чи схвалює він взаємодопомогу та підтримку

     учасників дискусії?

●   Чи приділяє він увагу реакції групи?

Завершальна частина дискусії

●   Чи підбивається загальний підсумок дискусії у

     висновках ведучого?

●  Чи відповідають висновки ведучого цілям

дискусії?

      ●   Чи були зроблені висновки щодо стратегічно

     важливих моментів дискусії?

●   Чи є необхідність у подальшому підбитті підсумків  

     дискусії?

Теми для дискусій

1.     Як встати в рівень з віком?

2.     Кого можна назвати героєм ХХІ століття?

3.     У чому сенс життя?

4.     Почуття обов’язку і честі. Чи змінюються вони у часі?

5.     Чи існують конфлікти між людьми різних поколінь?

6.     „Хочу” і „Треба”. Яке у них співвідношення?

7.     Чим відрізняється хороший смак від поганого?

8.     Чи потрібно готуватися до сімейного життя?

9.     Проблема батьків і дітей. Чи збільшилася вона у сучасному житті?

10.  Здоров’я і щастя. Чи існує між ними зв’язок?

11.  Алкоголь та підлітки. Чи існує проблема?

12.  „Робити кар’єру”. Чи співзвучно це нашому часу?

13.  Які проблеми існують у сучасних підлітків?

14.  Які об’єднання потрібні сучасній людині?

15.      15. Чи існує проблема використання вільного часу? Почуття власної гідності. Що це значить для вас?

16.  Політика та підлітки. Чи є і потрібен між ними 

      зв’язок?

17.  Що може культура мови? Чи існує проблема 

      лихослів’я?

18.  Що означає бути гуманним у наші дні?

19.  Хто такі скінхеди? Чи існує загроза для нашої 

      країни?

Есе – коротке твір на задану тему, що розкриває і обгрунтовує думку, висловлену в його назві. Есе – це мала літературна форма, в перекладі з французького означає «спроба», «проба», «нарис». Родоначальник есе-французький письменник 16 століття Шарль Монтень. Есеїстом може бути вчений, письменник і навіть журналіст, який занурюється в тему за власним захопленню або за завданням редакції для того, щоб в доступній для читача формі викласти головні проблеми по якій-небудь темі. Літературним есе властива легкість, іскрометність, захоплююче опис предмета не в строгій академічної формі. Це щось проміжне між жанром статті та жанром рецензії, де, крім занурення, важливо сприйняття автора. Есе трохи більше ніж рецензія, де присутня оцінка, емоція і трохи менше ніж стаття, яка є науково-критичним жанром.

В есе менше науковості.

Ця цікава літературна форма давно вже застосовується в університетах Європи та Америки на екзаменаційних сесіях. За європейськими стандартами вимоги до екзаменаційного есе такі ж, як до найпростішої наукової роботи. В останні роки іспит у формі есе введений і в Росії. Такий іспит дозволяє виявити здатність абітурієнтів та студентів освоювати інформацію, занурюватися в тему. Це як би тест на профпридатність студента, тобто здатність до навчання, його здатність освоювати терміни, логічно викладати свої і чужі думки, робити висновки зі сказаного. Есе дозволяє виявити інтелектуальні та творчі здібності.

Есе можна писати з кожного предмету, але зазвичай есе використовують в гуманітарних науках, де поряд із знаннями важлива позиція автора, де одну і ту ж думку можна висвітлювати з різних боків, де представлені різні трактування одного і того ж явища.

Чим есе відрізняється від екзаменаційного твори? Якщо есе прийшло до навчальних закладів з літератури, то шкільне або вступне твір і зовсім штучно створений жанр для перевірки знань. У принципі, твір і есе схожі, і там, і тут потрібно висловити, розвинути і обгрунтувати свої думки. Але на есе на іспиті дається набагато менше часу (зазвичай година, тоді як на твір є чотири години, а в школі навіть всі шість). Есе коротше, більш схематичне і структуроване. Загалом, есе – це хоч і не «стометрівка», але й не «марафон». Швидше, воно відповідає найважчим дистанції для легкоатлетів – бігу на 400 метрів, та ще й з бар’єрами у вигляді складних і незвичайних формулювань. На іспиті немає часу на розглядання стелі і висмоктування «думок з пальця». І вже точно доведеться забути про чернетці. Потрібно відразу писати «у справі». обговоренні питань з певної проблеми.